Чи задумувалися ви, чим насправді є краса? Як її виміряти, помацати, вхопити, запакувати? Вона взагалі існує чи може це лише суб’єктивна абстракція? Це одне із питань, які перед гравцем ставить черговий український довгобуд Cradle, на який ми чекали-чекали і дочекалися.

Ти бачиш сни, у них ти блукаєш дивним містом і тобі добре, але раптом прокидаєшся і все забуваєш, навіть власне ім’я. Довкола тебе захаращена юрта посеред монгольського степу, а в юрті на тебе дивиться своїм розбитим лукскріном дівчина-робот-ваза. Ой, а що це за горбом? Атракціони? Тут, у степу, де можна кричати і ніхто тебе не почує? Де в небі над пагорбами, долами і ярами, полонинами і верховинами тягнеться довжелезна вервечка порталів лінії аеротрамваю. Хто ти? Чому все так? Можливо знає ця механічна панна, але як її полагодити?

Отак я познайомився зі світом Cradle. Можливо, у вас вона викличе зовсім інші враження, вона це може. Суть у тому, що все починається із малих і великих загадок, а також із загадок всередині загадок. А пошук відповідей на питання і шалена жага до пізнання — це саме те, що виділяє людину розумну з-поміж решти приматів.

Здебільшого Cradle — це інтерактивна розповідь, в якій чергуються невеличкі прогулянки з пошуком чогось цікавого/корисного/потрібного і меланхолійні бесіди між персонажами. Меланхолія — це взагалі основа всього, клей, на якому тривається атмосфера Cradle. Правда деколи із цієї меланхолії доволі агресивно вас виривають рівні з кубами. Вони викликають шалений дискомфорт і дратують. Але це не хиба розробника, а такий задум, адже саме так почувалися ті, для кого були створені ці атракціони у покинутому парку розваг «Сад Гербер».

Знаєте, якби у Dear Esther завезли ігролад та додали бодай кілька персонажів, окрім головного героя, то вийшло би дуже схоже на Cradle. Так, тут мало локацій, мало самого сюжету і завдань, але це не роман, а оповідання. Проте світ гри, описаний у діалогах і різноманітних нотатках, чеках, листах і вирізках з газети — величезний і здається живе десь там своїм бурхливим життям, допоки головний герой тут у степу переймається проблемами Іди і людства.

Проте, хоч гра коротка, раджу не квапитися із проходженням, адже фінал можна зрозуміти, тільки якщо ви дослідили усе довкола і прочитали усе, що можна було прочитати. Не лінуйтеся, адже нагорода за таку наполегливість — це ясність думок і доступність образів. Та й поблукати насправді є де, адже місце дії доволі величеньке і в ньому заховано чимало цікавих дрібничок.

Музика у Cradle вдалася на славу і дуже добре, що у доповненому виданні гри саундтреки (а їх аж 3 альбоми) подаються окремо. Не пошкодуйте долара, купуючи цю гру, бо музику з неї ви слухатимете ще дуже довго. Здебільшого — це спокійні мотиви електронної музики, які змінюються залежно від настрою і обставин. Проте є кілька бурхливих композицій, які просто таки вибухають у належний момент. А пісня, що лунає у фіналі гри, приносить повне перезавантаження відчуттів і видобуває із гравця шалений спектр емоцій.

Фінал Cradle неоднозначний і це чудово, адже можна є про що поговорити з друзями, які вже пройшли забавки, поділитися власним досвідом і колективно знайти розгадку на найважливіше питання у Всесвіті, яке кожен ставить для себе сам.

Cradle — це законсервована мить відчаю і надії, жива загадка і неквапна пригода. Це історія, яку доведеться обговорювати ще довго після проходження, а ще це глибока і переконлива атмосфера екзотичного майбутнього. А також це перша в історії гра, що вийшла одразу з повною українською локалізацією, за що дякуємо спілці Шлякбитраф і розробникам гри Flying Cafe for Semianimals.